Ровесники

23 квітня – 105-річниця від дня народження славетного українського письменника Григорія Михайловича ТЮТЮННИКА, лауреата Державної премії ім.Т.Г. ШЕВЧЕНКА!

Григорій Тютюнник із дитинства і усе життя любив село, природу, сприймав їх емоційно, серцем відчував нещирість. Письменник завжди з любов’ю та повагою ставивися до людей і писав писав про них тепло та зворушливо, був вельми скромною людиною, не скаржився на своє нелегке життя, не вихваляв свої ратні подвиги на фронті, у партизанах та бойові поранення. Перше оповідання Г. Тютюнника «Мирон Розбийгора» було надруковано в журналі «Радянський Львів» 1950 року. Остання прижиттєва книга – 1960 року. Фактично, 10 років творчості, бо прожив він усього лише 41 рік. Обмаль портретів. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Задумав писати ІІ і ІІІ частини «ВИРУ», третю – не встиг… Та залишив нам збірник оповідань «Поорані границі», повість «Хмаринка сонце не заслонить» (1956), поетичний збірник «Журавлині ключі» (уже посмертно, 1965 р.), як і роман «Буг шумить» (1965).

Над романом «Вир» Тютюнник почав працювати у 1956 р. Перша книга вийшла одночасно у Києві, Москві, Празі 1960 року, а друга – у 1962 р. У книзі відображено життєвий вир українського села Троянівка на Полтавщині навесні 1941 р. та у період ІІ Світової війни, тоді Великої Вітчизнаної.

Роман Григорія Тютюнника «Вир» посідає особливе місце як у творчості прозаїка, так і в історії української літератури. Автор посмертно 1963 року удостоєний найвищої нагороди – Шевченківської премії! Поява такої книги стала справжньою подією в письменницькому і суспільному житті, бо засвідчила поступове, але неухильне одужання і відродження національної словесності після тяжких сталінсько-радянських ударів та їхнього ідеологічного терору.
Григорій Тютюнник назавжди увійшов у літературу рідного народу і став її класиком, якого вивчають у школах та університетах…

«Кожну літеру ціни, бо немає їй ціни». Дмитру Білоусу, українському поету, улюбленцю дітей, 24 квітня виповнилося б 105 років!

Гадаю, немає такого вчителя української мови, немає такого бібліотекаря, що працює з дітьми, які б у своїй роботі час від часу не зверталися до віршів Дмитра Білоуса! Хто ще так дохідливо, дотепно, вигадливо й майстерно, та ще й у віршованій формі міг навчити дітей правилам правопису? Вірші, крутиголовки, скоромовки, загадки, шаради, смішинки – все попадало в основну ціль – захопити, зачарувати, полонити читачів багатством та милозвучністю української мови! Тож не дивно, що багатотисячні тиражі його книжок розліталися блискавично.

Збірка віршів «Диво калинове» відзначена найвищою літературною нагородою України – Державною премією імені Тараса Шевченка. Ніби на її продовження вийшла й друга збірка віршів «Чари барвінкові». Пам’ятаєте? Ці дві збірочки були у фонді нашої гімназійної бібліотеки.

“Диво калинове”. Чому диво? Тому що наша мова дивовижно багата, легка, красива, співуча. “Чари барвінкові”. Чому чари? Тому що наша мова чарує кожного, кому не чуже відчуття краси й гармонії” – Дмитро Білоус.

Поет знав дитячу душу, вмів її зацікавити, не тільки легким і захопливим вивченням української мови як шкільного предмету, а й заполонити уяву дітвори чарівною красою старовинних звичаїв і традицій українців. «За Україну молюся» – ще одна збірка віршів про диво рідномовної молитви і чари прадавніх свят, які доніс до наших днів український народ. Збірка відзначена премією імені Олени Пчілки. Всі три згодом були об’єднані однією під назвою «Рідні небеса».

Дитяча бібліотека Шевченківського р-ну Києва, яка з 2024 року з гордістю носить ім’я видатного поета, перекладача й великого друга дітей – Дмитра Білоуса підготувала коротеньке відео до його 105 річчя.

До перегляду: