Пам’ятаємо!

Цьогоріч виповнюється 80 років з початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках. Ця пам’ятна дата встановлена відповідно до постанови Верховної Ради України від 18 грудня 2018 року, і відзначається кожної другої неділі вересня.

Комуністичне керівництво СРСР, з його тотальним порушенням прав людей, широко використовувало депортацію (примусове виселення) з каральною чи політичною метою.

Так, визначаючи свої західні кордони після підписання з нацистською Німеччиною пакту Молотова-Ріббентропа, СРСР не брав до уваги етнічну складову населення, яке мешкала у прикордонні.

А 9 вересня 1944 року в Любліні СРСР та Польща уклали угоду про «взаємний обмін населенням» – примусово виселяли українців із Польщі, а поляків з України.

Як стверджує Український інститут національної пам’яті – майже 700 тисяч українців вимушені були покинути свої домівки.

Розв’язавши повномасштабну війну проти України, москва знову відтворює ті самі методи радянських часів – окупацію територій та депортацію місцевого населення.

Використовується аналогічна політика примусового розміщення людей у віддалених регіонах росії. Система фільтраційних таборів, «центрів тимчасового розміщення» для депортованих українців на території рф – все це віддзеркалює структуру концентраційних таборів радянської доби.

Росіяни також викрадають дітей, віддаючи їх на незаконне усиновлення, а всіх депортованих українців утримують під ідеологічним впливом російських силовиків.

Документування російських злочинів проти України доводить, що фільтраційні табори, масова депортація та навмисне викрадення українських дітей для їх подальшої русифікації є не просто жорстокими випадковостями війни, а спланованою політикою.

Інформацію про пам’тну дату було доведено до учнів та педагогів ліцею на ранковому колі.