Ліні Костенко – 93!
Жінка пережила Другу світову та репресії радянської влади
Українська поетеса, письменниця та громадська діячка Ліна Костенко сьогодні, 19 березня, святкує свій День народження. Одній із найвідоміших українок сучасності виповнилося 93 роки.
Ліну Костенко вважають генієм слова, залізною жінкою та живою легендою, а її біографія є прикладом для мільйонів українців та невичерпним джерелом мудрості. Її вислови надихають на зміни і змушують замислитися над вічними темами. Усе своє життя письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду про неї як за часів КДБ, так і за президентства Януковича.
На честь дня народження відомої української поетеси Ліни Костенко, 19 березня гурт Kozak System випустив пісню на її вірш “Крила”
Про це йдеться на офіційній сторінці гурту.
Хлопці розповіли, що зняли кліп на могилі Тараса Шевченка в Каневі просто на телефон.
“Сьогодні день народження у геніальної Ліни Костенко. А ми даруємо в цей день усім вам дуже особливу пісню на її вірш. Знімали просто телефоном у день сонячного затемнення на могилі Тараса Шевченка у Каневі”, – пише гурт.
За підтримку дисидентського руху твори поетеси не друкували аж 16 років. Попри це вона продовжувала писати, хоч і «в шухляду».
Вона відмовилася від деяких нагород, бо «не носить політичної біжутерії». Не терпить мовчання, фальші, завжди говорить лише правду, безкомпромісна та віддана своїм ідеям.
Видатна письменниця після початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України надзвичайно підтримує наш народ. Її творчість дає наснагу продовжувати боротьбу. Тим часом сама Ліна Костенко розповідала в інтерв’ю українським медіа, що вона не ховається від ворожих снарядів, а пише нові книжки.
“А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.”
Ліна Костенко
Голова Світової Координаційної Виховно-Освітньої ради СКУ (СКВОР) Оксана Левицька підготувала добірку матеріалів присвячену Ліні Костенко, яка стане в пригоді для проведення уроків. Завантажити матеріали можна за цим посиланням.
Ліна Костенко, видатна українська поетеса, прозаїк, громадська діячка. Слухаючи її поезію, неможливо приховати захоплення красою і вишуканістю поетичного вислову. Ліна Василівна щира й безкомпромісна, вона ніколи не продавала свого таланту, відстоювала чесність і високу художність поетичного слова. Учні другого класу познайомились із біографією Ліни Костенко та її віршами для дітей.
Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищів на Київщині у вчительській родині. Коли маленькій Ліні було шість років, батьки забрали її до Києва, де вона навчалася у школі на Трухановому острові.
Дитинство жінки пройшло в роки Другої світової. Вона мало розповідає про це, але в поезіях можна зустріти рядки про «балетну школу» замінованого поля та «дитинство, вбите на війні».
Коли ж у 2022-му розпочалося повномасштабне вторгнення, Костенко несподівано з’явилася на публіці під час нагородження Орденом Почесного легіону Франції. Уперше за останні 12 років письменниця дала інтерв’ю телеканалу «Київ», у якому розповіла, що не припиняла працювати, навіть коли під Києвом точилися бої.
У день народження поетеси, яке знову припало на війну, ZN.UA зібрало рядки її авторства, що перегукуються з нашим сьогоденням.
***
Доля не усміхається рабам. Доля усміхається людям.
***
Історії ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.
***
У кожної нації свої хвороби. У Росії – невиліковна.
***
Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.
***
Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.
***
Жах не в тому, що щось зміниться, – жах у тому, що все може залишитися так само.
***
Ми воїни. Не ледарі. Не лежні
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.
***
Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами
та ще й у всьому звинуватить нас!
***
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви.
***
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлиналась наша переправа
через Дніпро — водою і вогнем.
Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
де дві сім’ї тулились кілька діб.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Це вже було ні зайчиком, ні вовком —
кривавий світ, обвуглена зоря! —
а я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря, —
той перший віршик, притулившись скраю,
щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам’ятаю.
Снаряд упав — осипалась стіна.
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.