Хто такий Стус? Стус – поет. А ще – патріот. Коли говорять про Стуса, то неодмінно вживають такі слова як «незламність українського духу». Неймовірно, але роки за ґратами його, здається, й справді не зламали. Натомість ці роки його … знищили. Знищили, бо дуже вже став поперек горла радянській владі. Трагічна історія великої людини – у день народження Василя Стуса.
Два сини українського ДОНБАСУ і всієї УКРАЇНИ
6 січня виповнюється 125 років від дня народження Володимира Сосюри , українського поета, прозаїка, лауреата Державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка. Уродженець Донеччини, він за життя став класиком української радянської літератури і одночасно жертвою комуністичної системи. І тому, що своїм життям та творчістю, самим своїм існуванням наочно демонстрував українськість Донецького краю. І тому, що національна складова таланту митця не могла не дратувати «інтернаціоналістів» у Москві, які навіть у інтимній ліриці, створеній українською мовою, бачили загрозу для тодішнього «русского міра».
6 січня виповнюється 85 років від дня народження Василя Стуса, українського поета, перекладача, літературознавця, публіциста, правозахисника, який і Національну премію імені Т. Г. Шевченко, і звання Героя України отримав посмертно.
Генія, якому було відміряно лише 47 років земного життя. І перервала його радянська влада, та сама, чиї ностальгуючі адепти сьогодні намагаються знищити все українське і саму Україну. Та спроби ці приречені, як приречені і намагання знищити пам`ять про Стуса – українця, що виріс та сформувався у Донецьку.
Стус і Донеччина – ці слова в певному сенсі синоніми. Біографія поета міцно пов`язана з нашим краєм. Хоч народився він 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінничині, але вже 1940 року разом із батьками переїхав до нинішнього Донецька (тоді – Сталіно). Тут минуло дитинство, закінчив середню школу, навчався в педагогічному інституті. Потім – служба в армії на Уралі та знов повернення на Донбасс, де вчителював у Горлівці, а в Донецьку працював на шахті, а згодом – літературним редактором в газеті.
У 1963 році Василь Стус поступив в аспірантуру Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка АН України. У роки навчання був членом київського Клубу Творчої Молоді, подав до видавництва свою збірку (його перші вірші з напутнім словом Андрія Малишка були надруковані у «Літературній Україні» ще у 1959-му).
Донеччанин Василь Стус, незламний і нескорений, став одним із символів української нації. І недаремно, саме йому присвятили свою першу прем`єру актори Маріупольського драматичного театру, які знайшли прихисток в Ужгороді. Вони обов`язково повернуться в рідне місто, а звільнені від російської окупації люди побачать цю виставу. А сам Василь Семенович невдовзі повернеться в рідний Донецьк і його барельєф знову буде на своєму звичному місці – коло входу до філологічного факультету університету імені Стуса.
(Тези із публікацій на сайті Донецької обласної державної адміністрації)
Знищений фізично, Стус залишався НЕЗЛАМНИМ морально: «Голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину»
І ще одна велика стаття про біографію поета (з документами, фото, поезією та іншими цікавими заходами) опублікована на сайті “Суспільне-медіа” в розділі “культура”. Радимо переглянути!
Вічна пам’ять українським патріотам!
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.