Рідні простори, чарівний мій край!

Чи всі мальовничі куточки нашої Лиманщини ви знаєте? Гадаю, що тут ви ще небували! Поліна Іванисенко запрошує вас на прогулянку осіннім лісом вждовж берегів Сіверського Дінця поблизу її рідного селища Дронівки. Ходімо разом!

На мальовничому березі річки Сіверський Дінець розкинулася моя рідна Дронівка. Її населення становить приблизно 800 жителів. Навколо неї розкинулися безмежні степи, хвойні та листяні ліси, невеличкі пагорби.Через село проходить залізниця з великим мостом через ріку. Звідси ми й розпочнемо свою подорож.

Міст випливає з-за повороту, немов великий білий титан.

Його вже неодноразово підривали (у 1942 році, 2014 році), але кожен раз реставрували. Зараз він охороняється, але прохід на той берег річки не заборонено. Тільки будьте обережні, адже залізничні об’єкти є зоною підвищеної небезпеки. Зійшовши з крутого насипу, ми по вузькій стежинці прямуємо до лісу. Яскравий осінній день. З обох сторін доріжки стоять поодинокі дерева: невеличкі дубки, клени, дикі груші, а крізь них продивляється небо, синє і глибоке, як ніколи.

До лісу недалеко, і хвилин через п’ять ми потрапляємо під його дах. Тут вже панує осінь. Все вкрито жовтим листям. Дерева ніби сяють зсередини. Стежина широка – рибалки, грибники і просто цінителі природи не дають їй зарости. Ось поперек неї лежить повалене дерево – старий дуб не витримав поривів вітру. Ідемо далі, насолоджуємося видами, намагаємося усе це запам’ятати. У такі хвилини хочетьсяпросто мовчати.

Тиша. Тернові кущі покриті синім маревом. З терном в Україні пов’язано багато повір’їв та пісень, і у нашій місцевості його дуже багато. На вигляд ягоди вже достиглі, проте насправді вони ще надто терпкі. Краще дочекатися перших заморозків.

Проходимо повз невеличкого болітця.

У нас його називають Черепашачим. Влітку, якщо тихо підкрастися, то на стовбурі поваленого дерева можна побачити черепашок. Вони зазвичай гріються на сонечку.

А тепер прислухайтеся… Здалеку чується шум води. Незабаром ми опинимося біля великого лісового озера, що утворилося з річки Жеребець або Чорний Жеребець, як його ще називають. Назва, згідно з легендою, походить від випадку, коли на одній з переправ цієї ріки втонув чорний жеребець князя чи татарського хана. Проте, все це залишається загадкою… Перша згадка про Жеребець зустрічається в «Описі міста Бахмута та його околиць» грамоти від 14 жовтня 1709 року. Довжина ріки – 88 км. Бере свій початок з джерел біля селища Стельмахівка Луганської області.

Рівень води в озері підтримується за допомогою двох труб. Вода потужним фонтаном виривається з тісного ув’язнення у невеличку запруду і далі спрямовується у Сіверський Дінець.

Спочатку озеро ховається за високою очеретяною стіною, та незабаром вона рідшає, і перед очима відкривається широка водна поверхня. Дерева і кущі на тому березі відбиваються у воді, неначе у дзеркалі. Доволі часто тут можна побачити диких лебедів.Ось і вони. Першим випливає білий красень – глава сімейства. За ним з’являються сірі, але вже великі лебедята. Зазвичай їх десь чотири-п’ять. А замикає процесію поважна господиня. Вона слідкує, щоб ніхто з потомства не відстав.

Далі йдуть риболовні місця. Сюди приходять як рибалки, так і просто любителі пікніків. І не дивно, адже тут затишно і спокійно.

Намилувавшись прекрасними видами, прямуємо далі. Поступово ширина озера зменшується, і воно знов плавно переходить у річку. Стає помітним рух води. Стежина вздовж озера, довжиною біля півтора кілометра, закінчується невеликим мостом через Жеребець. З мосту видно, як річка, ще зовсім вузенька, вибігає десь далеко з лісу і в’ється між очеретяними заростями.

Перейшовши міст, ми бачимо праворуч широкі зелені луки з копицями сіна. Іноді тут можна зустріти оленя.  Дорога стає піщаною, ми наближаємося до ділянки Ямпільського лісництва. Далі йдуть соснові ліси аж до самої Кремінної.

Не доходячи до лісу, бачимо меморіальну дошку, що встановлена на повороті дороги.

Читаємо: «В урочищі Прилиплянської луки, в кілометрі звідси, знаходився табір об’єднаного партизанського загону «Грозний» під командуванням Сиворонова Я.І., який вів нещадну боротьбу в тилу ворога з фашистськими загарбниками у роки Великої Вітчизняної війни: червень 1942 – січень 1943 року.»

Наша прогулянка не завершилася. Можна погуляти між соснами, пошукати гриби або подивитися на численні окопи та траншеї, які слугують доказом написаного на меморіальній дошці. Вони, наче виразки, поцяткували весь ліс. З цього видно, що тут ішли запеклі бої,і ця місцевість була свідком видатних історичних подій. Ми могли б побачити іще багато чого цікавого, поринути у мальовничий осінній пейзаж, отримуючи задоволення від спілкування з природою. Але не витрачайте всі свої сили, адже нам ще треба подолати зворотній шлях.

Конкурсна робота 2019 – 2020 н.р. випускниці гімназії Іванисенко Аполлінарії «Опис подорожі своєю місцевістю»

Фото автора