Дитяча бездоглядність – одна з найгостріших проблем сучасного суспільства

Бездоглядними, безпритульними називають дітей, які були покинутими батьками або самі залишили сім’ю чи дитячі заклади, в яких перебували і не мають певного місця проживання.

Явище дитячої бездоглядності і безпритульності є складним і неоднозначним, адже ці діти є жертвами не лише власних родин, але й байдужості оточуючих та суспільства.

Основними причинами виникнення такого явища, як дитяча бездоглядність та безпритульність, є :

-безробіття батьків,

-зростання цін на продукти першої необхідності,

-погіршення матеріального благополуччя значної частини населення,

– втрата “поняття” про сім’ю як про соціальний інститут,

– зниження відповідальності батьків за виховання дітей,

-збільшення незайнятих дітей та підлітків,

-недостатність роботи з організації дозвілля дітей за місцем проживання,

-загострення конфліктів між батьками та дітьми.

Зрозуміти специфіку сучасного феномена дитячої бездоглядності і безпритульності в Україні дозволить аналіз соціального портрета дітей, які більшість свого часу проводять на вулиці чи живуть там: віковий склад, особливості сімейного оточення, звичок та способу життя, міжособистісних стосунків тощо.

Бездоглядні та безпритульні діти в Україні – це переважно особи до 14 років. «Самостійно» діти йдуть з дому, починаючи з 6-7 років. Серед безпритульних дітей кількість хлопців більша, ніж дівчат.

З метою подолання основних причин дитячої бездоглядності необхідно ще на ранній стадії :

-виявляти сім’ї, які неспроможні виконувати виховні функції,

– вживати заходів для запобігання соціальному сирітству,

– створювати належні умови для всебічного розвитку та виховання дітей,

-поширювати форми сімейного виховання,

-влаштування дітей–сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування у дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї,

-забезпечити підготовку та перепідготовку батьків – вихователів та прийомних батьків, фахівців закладів соціального захисту дітей,

– збільшувати обсяги фінансування заходів щодо подолання дитячої безпритульності і бездоглядності, а вирішення таких проблем покладати не лише на відповідні служби, але й вирішувати суспільством в цілому.

Розпад шлюбу – причина безпритульності і бездоглядності.
Однією з основних причин дитячого лиха є розлучення, батьків. Коли розпадається сім’я, «квіти життя» опиняються в зоні ризику.

Народження дитини, її виховання – моменти надзвичайно важливі та відповідальні. Без батьківської аури дитина вже зовсім інша. Сутність його виховання – не в розмові про нього, а в організації особистого життя батьків. Майбутнє дитини закладається у нормальній, повноцінній сім’ї.

Вихід дитини із сім’ї трапляється зазвичай через педагогічну некомпетентність батьків. Найчастіше втечі з дому здійснюють підлітки в 10-13 років.

Основними побудниками до втечі є:

– приналежність до соціально неблагополучної сім’ї;

– сором за батьків (наприклад, алкоголіків, негідно себе ведуть з оточуючими людьми тощо);

– байдужість батьків до труднощів їхніх дітей у школі;

– конфлікти між однокласниками та вчителями.

Походи підлітків з дому можуть відбуватися під впливом друзів. У подібних випадках слід не тільки припиняти такий спосіб життя підлітка, але і зробити для нього привабливим перебування в родині, учнівському колективі, громадськості.

Підлітки можуть покинути рідне вогнище і через зайвий контроль та  авторитарний стиль поведінки батьків. До цього додається тяга до подорожей. Часом втеча з дому здійснюють діти з підвищеною активністю поведінки. Це пов’язано з тим, що їх велика живість і невгамовність викликають негативні реакції з боку дорослих і часто ведуть до конфлікту.